Мистер Джонс (2019)

Mr. Jones

Рейтинг IMDB: 6.9 (6 756 голосов)

Оригинальный слоган	Ostatni sprawiedliwy
Жанр	Биография, Драма, Триллер
Хронометраж	2 ч. 21 мин.
Режиссер	Агнешка Холланд
Премьера	10 февраля 2019 г.
Страна	Великобритания, Польша, Украина
Продюсер	Клаудиа Смея
Альтернативные названия	Man Made, Цiна правди, Гарет Джонс

7.29 (25 зрителей)

Рейтинг IMDB: 6.9 (6 756 голосов)

Содержание

В 1930-е годы в СССР приезжает молодой журналист из Уэльса Гарет Джонс, который мечтает взять интервью у Сталина. Став свидетелем жестоких репрессий и народных бедствий, Гарет с угрозой для жизни пишет статью о тёмной стороне советской утопии. Пока спецслужбы и сторонники Сталина ищут способ, как заставить его замолчать, начинающий писатель Джордж Оруэлл под впечатлением от его истории задумывает повесть «Скотный двор».

Трейлер

Отзывы

hottary
3 ноября 2022 г., 09:43

Сначала этот фильм мне не очень понравился. Я решила, что это политическая агитка. Потом поразмыслила и немного поменяла мнение. Во-первых, не важно, по какой причине режиссер взялся за такую скользкую тему, ( пусть даже из чисто конъюнктурных соображений) , но если взялся, то уже достоин уважения. Не могу сказать, кто это кусок истории излагает полностью правдиво, но говорить о нем надо, хотя бы для того, чтоб не забыть. А история потом всё расставить по своим местам. И фильм же не только о Голодоморе, но и о значении и роли лицемерной политики и продажной журналистики в современном мире. Очень понравился актер Джеймс Нортон - , сыгравший главную роль журналиста. Вроде ничего выдающегося не выдал, но в этом-то и весь изюм. Сдержанно, достоверно, наблюдать за ним было очень интересно. Его персонаж ( я не имею в виду реальный прототип) неравнодушный , добрый, честный человек. Перебор, по-моему, с оргиями на вечеринке промышленников. Остальное на совести создателей фильма.Бесконечно люблю Оруэлла, поэтому привязка к его гениальным романам "1984" и "Скотный двор"еще…
Читать дальше

Сначала этот фильм мне не очень понравился. Я решила, что это политическая агитка. Потом поразмыслила и немного поменяла мнение.
Во-первых, не важно, по какой причине режиссер взялся за такую скользкую тему, ( пусть даже из чисто конъюнктурных соображений) , но если взялся, то уже достоин уважения. Не могу сказать, кто это кусок истории излагает полностью правдиво, но говорить о нем надо, хотя бы для того, чтоб не забыть. А история потом всё расставить по своим местам. И фильм же не только о Голодоморе, но и о значении и роли лицемерной политики и продажной журналистики в современном мире.
Очень понравился актер Джеймс Нортон - , сыгравший главную роль журналиста. Вроде ничего выдающегося не выдал, но в этом-то и весь изюм. Сдержанно, достоверно, наблюдать за ним было очень интересно. Его персонаж ( я не имею в виду реальный прототип) неравнодушный , добрый, честный человек.
Перебор, по-моему, с оргиями на вечеринке промышленников. Остальное на совести создателей фильма.Бесконечно люблю Оруэлла, поэтому привязка к его гениальным романам "1984" и "Скотный двор"еще плюсик в карму этого фильма.
Могу посоветовать любителям не совсем достоверных исторических фильмов. Хотя бы можно полюбопытствовать.
utrechko
1 октября 2022 г., 23:18

«Ты так держишься за свою индивидуальность, словно она у тебя есть» Е.Клюев «Между двух стульев» «Журнализм – профессия, где ты следуешь фактам, какими бы они ни были» Из фильма «Мистер Джонс»
Сказать, что я страшно разочарована этим фильмом, было бы преуменьшением. Холланд всегда была для меня если не образцом, то уж точно адептом глубокого раскрытия темы. В этом же фильме она явно попутала определённый ею же журнализм со спекуляцией, спекуляцией не желтушной, но паразитирующей на хайпе. Иначе я не могу объяснить себе плоские персонажи: Дюранти, представленного зрителю в качестве совершенно прогнившей личности, хотя, несмотря на его более чем спорные статьи, получившие Пулицеровскую премию, я уверена, он был более сложной, а не двумерной как у Холланд, персоной. Да и сам Джонс в общем-то представлен наивным максималистом, не особо разбирающимся в окружающей реальности.
О теме голодомора хочется сказать отдельно. В современном мире выработался и устойчиво прижился такой феномен, как обесценивание темы. Когда насущная, больная и требующая глубокой проработки и…
Читать дальше

«Ты так держишься за свою индивидуальность, словно она у тебя есть»
Е.Клюев «Между двух стульев»

«Журнализм – профессия, где ты следуешь фактам, какими бы они ни были»
Из фильма «Мистер Джонс»
Сказать, что я страшно разочарована этим фильмом, было бы преуменьшением. Холланд всегда была для меня если не образцом, то уж точно адептом глубокого раскрытия темы. В этом же фильме она явно попутала определённый ею же журнализм со спекуляцией, спекуляцией не желтушной, но паразитирующей на хайпе. Иначе я не могу объяснить себе плоские персонажи: Дюранти, представленного зрителю в качестве совершенно прогнившей личности, хотя, несмотря на его более чем спорные статьи, получившие Пулицеровскую премию, я уверена, он был более сложной, а не двумерной как у Холланд, персоной. Да и сам Джонс в общем-то представлен наивным максималистом, не особо разбирающимся в окружающей реальности.
О теме голодомора хочется сказать отдельно. В современном мире выработался и устойчиво прижился такой феномен, как обесценивание темы. Когда насущная, больная и требующая глубокой проработки и рефлексии проблема забалтывается людьми недалекими, неглубокими, неумеющими и себя-то окинуть критичным взором, ну и примерно с тех же мелкообывательских позиций судящих о мировых проблемах. И чем известнее эти люди, тем более не повезло проблеме, потому что тем быстрее она будет затерта о камни пустопорожней болтовни. Вот именно в этой роли, к моему огромному разочарованию, выступила Холланд с этим фильмом о Голодоморе. Она не раскрыла тему, не попыталась вникнуть в причины, она показала ужас последствий. Но мейнстриму ужас не нужен от слова совсем (и это подтверждает номинация на Берлинале, куда с наибольшим трудом может пробиться мейнстримовский фильм), а тем, кого интересует проблема, не нужно эмоциональное паразитирование на теме без анализа причин (ну на мой скромный взгляд по крайней мере). И тут Холланд пытаясь усидеть на двух стульях проваливается между, потому как не может угодить ни тем, ни другим.
Очень жаль, что режиссер ее масштаба скатился к такому плоскому освещению темы.
«Ничто не должно становиться привычным: привычное превращается в обыденное и перестает замечаться. Этак можно вообще все на свете проглядеть: ведь нет ничего, что рано или поздно не стало бы привычным. Лучше всего, когда мы пытаемся выяснять суть даже того, что кажется очевидным. Интересные, доложу я Вам, случаются открытия.»
Е.Клюев «Между двух стульев»
rhanigusto
11 января 2020 г., 00:53

…осліпляюче реалістична, пропагандистсько-антиідейна і дещо рідкувата псевдодистопія…
…столиця Британської імперії року одну тисяча дев’ятсот тридцять третього. Період ефемерного спокою між двома світовими війнами. Молодий, але дуже рішучий журналіст-ентузіаст, та за сумісництвом — ще й радник тодішнього англійського прем’єр-міністра, чарівний очкарик із вельми сумними очима на ім’я Гарет Джонс (…Джеймс Нортон…) натхненно декламує найвищій чиновницькій братії доповідь про наростаючі тривожні тенденції в міжвоєнній Європі. Метри бюрократії тихенько посміюються і, само собою, особливого значення журналістським дослідженням і аналітичному прогнозуванню надавати не збираються. У Сполученому Королівстві і так — турбот стільки, що всіх не перелічити навіть і за три подібних гаретовій доповідях. Економіка в глибокій кризовій рецесії, коштів не вистачає навіть на покриття бюджетних дефіцитів і обов’язкових асигнувань, не те що для оплати військових авантюр. Підданий Джонс цілком очевидно і закономірно через якихось пару годин після зазначеного дійства…
Читать дальше

…осліпляюче реалістична, пропагандистсько-антиідейна і дещо рідкувата псевдодистопія…
…столиця Британської імперії року одну тисяча дев’ятсот тридцять третього. Період ефемерного спокою між двома світовими війнами. Молодий, але дуже рішучий журналіст-ентузіаст, та за сумісництвом — ще й радник тодішнього англійського прем’єр-міністра, чарівний очкарик із вельми сумними очима на ім’я Гарет Джонс (…Джеймс Нортон…) натхненно декламує найвищій чиновницькій братії доповідь про наростаючі тривожні тенденції в міжвоєнній Європі. Метри бюрократії тихенько посміюються і, само собою, особливого значення журналістським дослідженням і аналітичному прогнозуванню надавати не збираються. У Сполученому Королівстві і так — турбот стільки, що всіх не перелічити навіть і за три подібних гаретовій доповідях. Економіка в глибокій кризовій рецесії, коштів не вистачає навіть на покриття бюджетних дефіцитів і обов’язкових асигнувань, не те що для оплати військових авантюр. Підданий Джонс цілком очевидно і закономірно через якихось пару годин після зазначеного дійства позбудеться статусу міністерського радника і попрямує до Москви брати интерв’ю у самого Йосипа Сталіна…
…одразу по прибуттю в СРСР Гарет, замість розв’язання розриваючих його навпіл професійних дилем, послідовно познайомиться тут із шефом радянського бюро «The New York Times», основного рупору, що діє в комуністичній Росії всупереч безкінечній та невпинній тоталітарній пропаганді. І ще — з чарівною, немов втілена в реальності підлітково-чоловіча безсонно-опівнічна мрія, журналісточкою Адою Брукс (…Ванесса Кірбі…). Відповіді же на питання — звідки у радянських жебраків, що вийшли з горнила двох революцій, однією Першої світової і війни Громадянської, кошти на ударну в темпах і незупинну в масштабах індустріалізацію — містер Джонс прямої і однозначної так і не отримає. Але ось з непроглядним жахом справжнього Голоду (…того, який саме що і з літери великої…), горами трупів на тротуарах і узбіччях і справжнісіньким вимушеним канібалізмом — познайомиться на цілковито особистому досвіді і в досить лякаючих та навіть шокуючих, люто надмірних для цивілізованого представника двадцятого століття обсягах…
…модерновий програмний історико-художній трилер «Ціна правди» польської режисерки Аґнешки Голланд вийшов дуже красивим, естетсько-візуальним, але дещо фрагментарним екранізованим деконструктивом дуже незручних сторінок історії Радянського Союзу і не тільки його. Знята всього лише трохи більше, ніж за двадцять п’ять мільйонів польських злотих (…приблизно один мільйон американських доларів…), стрічка створилася на єкрані чудово витонченою та сяюче-яскравою у візіонерському плані. Буквально всілякий третій, або ж на худий кінець п’ятий кадр натурально проситься на обкладинку тематичного глянцю. А то і зовсім — прямісінько у подарункову кіноманську рамочку. Ну, а з наповненням і втіленням, звичайно, вийшло все не так вже й райдужно. Хоча картина Холланд і стартує цікавою і досить глибокомисленною інтерлюдією з Джорджем Оруеллом, що сидить над своїм безсмертним «Звірячим надвір’ям», натхненним якраз таки журналістськими дослідженнями реального історичного Гарета Джонса, культурологічний і ідеологічний ефект від «Ціни…» міг і повинен був стати набагато могутнішим і вагомішим. Тематика жаху історичних фактів підзвітної періоду не просто спонукає до більш глибокого проникнення у суть описуваних процесів, а й неодмінно змушує інтерпретаторів до підвищеного емоційно-співпереживального відгуку. Так само як і свого, авторського, так і споживчого глядацького…
…на виході за результатами ознайомлення отримуємо не цілковито зрозуміло як задуманий та зрежисований, непристойно ефектний з візуально-естетичної сторони, але пріснувато-сірий кінематографічний конструкт. На превеликий жаль, загально відомими фактом залишається те, що Аґнешка Голланд, яка працювала, окрім іншого, над практично суцільним сезоном блискучого «Карткового будиночка», може, поза всілякими сумнівами, набагато краще, яскравіше і сильніше, це анатомічний факт. Так, виконавці головних ролей — чарівні няшки Нортон і Кірбі — вище будь-яких дифірамбів, гонорари відпрацьовують з потрійним перекриттям. Змістовний же вміст походить на скупий і обов’язковий щорічний плановий бюрократичний звіт такої ж сухої і млявої безіменної контори. Перетворюючи емоційно несамовиту і актуальну в будь-який момент світової історії ідею в низькокалорійний, хоча і досить цікавий екранний одноразовий продукт…
…не дивлячись же на вище закумульовані і викладені фактології — до ознайомлення підзвітна «Ціна правди» наполегливо рекомендується. Так, так, переглянути може статися і зовсім один єдиний раз дану стрічку, всупереч всім явним і прихованим огріхам, безумовно варто. Хоча б і для того, щоб своїми очима побачити нехай і сублімований, але досить дохідливий і реалістичний гіперреалізм, що демонструє невигадані кошмари з життя тодішньої України. І байдуже практично, що подані вони наразі крізь пріснуваті і не в достатній мірі виразні кінематографічні екзерсиси. Нічого кращого, або хоча б рівного за якістю у нинішній час за даною тематикою насправді нині — днем так би мовити з вогнем…