Рич Кэмпбелл. Отзывы на фильмы без оценки

…легенда о красногубом и зеленовласом душегубце с тонкой и ранимой душой…

…внутри отчасти нелепого, немного идиотского, по большей степени горячечного и маловразумительного для стороннего наблюдателя пантеона комиксовой вселенной про Бэтмена по поводу прошлого и генезиса становления главного злодея по кличке Джокер принято придерживаться теории мультивариативности. В том смысле, что и сам суперпреступник там у них доподлинно не помнит ничего из тех событий, каковые подвигли его встать на путь окончательного и бесповоротного злодеяния. До нынешнего 2019-ого о нём вообще толком и известно-то ничего не было. Ни биографии, ни характера, одни лишь рубленные и резкие символы, симптомы, буйствования и предзнаменования. В нынешнем «Джокере» режиссёра и одновременно сценариста Тодда Филлипса до момента роковой встречи уровня «герой-злодей» заполненными оказываются едва ли не все пробелы, сведения и факты суперзлодейской биографии, подвергая характерный джокеровский психотип тотальной джастификации и антимистификации…

…с первых кадров на экране во всей красе предстаёт заживо гниющий город Готэм, наводнённый бастующими коммунальщиками, горами мусора, гигантскими с собак размером крысами и обезумевшими гражданами, которые и сами уже похожи не то на зловредных, паразитарных крыс, не то на бешеных, с пеной у пасти псов. Низкобюджетный клоун Артур Флек (…Хоакин Феникс…) после принудительной психиатрической терапии уныло и ненавистно влачит финансовый оброк в предприятии по организации услуг живой и задорной рекламы с дурацким названием «Ха-ха!». Он горстями глотает седативные прекурсоры местного галоперидола и ходит на принудительные встречи с муниципальным психологом, протекающие с пугающе-мрачноватой взаимовыгодной отстранённостью в стиле едва ли не спиритических обрядов по вызову злобных сущностей и неупокоенных мертвецов. Вследствие детской травмы головы Артура время от времени и в самые неподходящие моменты неудержимо трясёт в жутковатых нервических припадках неукротимого хохота, весьма надобно признаться, мерзостного. И, к сожалению, прочно въедающегося в свободные ячейки зрительской слуховой памяти. Будущего Джокера регулярно и со вкусом бьют, унижают, осмеивают, ставят на место и выводят из себя. Метаморфоза из грустного и побитого клоуна в ощетинившегося и безумного маньяка-убийцу неизбежена, но интрига тут у Филлипса совсем, оказывается, не в том…

…фокус в следующем — режиссёр, сценарист и продюсер Тодд Филлипс, известный массовому потребителю прежде всего, например, по весьма взрослым комедийным «Мальчишникам в Вегасе» во всех трёх частях, сотворил из клокочущего и сумасбродного горнила кинокомикса про героя в резиновой маске с накладными ушами и чёрных кожаных, простите, трусах поверх серых латексных колгот пронзительный и проникновенный криминальный триллер с элементами психологической драмы. Уровня, допустим, «Криминального чтива» Квентина Тарантино, «Банд Нью-Йорка» Мартина Скорсезе, ну или, скажем, «Леона» Люка Бессона. Выковать из схематического и условного одномерного персонажа книжек с картинками и пузырями реплик в уголке нарисованного рта подлинного героя античной трагедии в исполнении бесподобного Хоакина Феникса — дорогого, на самом-то, стоит. А отснять из всего вышеозвученного историю, где всякий проходной и будничный ракурс выглядит так, будто его операторствовали и ставили за не один и не два миллиона долларов и каждый момент затишья или наоборот безумно-феерического гиперреалистичного действия отливается в лакунах героического эпоса в миниатюре — просто бесценно…

…не совсем понятно, как далее теперь выпускать следующие задуманные студией-правовладельцем части нового перезапуска серии. Ибо превзойти нынешнего «Джокера», абсолютно заслуженно отхватившего с лёту Венецианского золотого льва и сорвавшего за неполных пятьдесят дней проката без пяти миллионов цельный миллиард свободно конвертируемых штатовских денежных знаков, это, попросту — ума не приложить. Хотя и нынешнего успеха ленте спрогнозировать было никак о вовсе нельзя. А оно вон как вышло. Два часа — без шуток и преувеличений на одном дыхании. По просмотру эффект присутствия здесь как от разорвавшейся в малолитражной спальне килотонной вакуумной бомбы. В голове туман пополам с безудержным восторгом, в ушах звенящий гул ошеломления, в уголках глаз противные кумачовые пятнышки, кои никак не сморгнуть, а на кончиках рецензентских пальцев огонь, лёд, медь и пламень. Хоакину, Филлипсу, оператору и звукорежиссёру — по одному «оскару» в одни загребущие руки, незамедлительно. А каждому повредившемуся восприятием восторженному зрителю — по бледной силиконовой маске с красными губами и в зелёном парике непременно. Ибо, что называется, воистину…

…дві з половиною години кінематографічної любовно-релаксуючої терапії…

…головна героїня художньо-автобіографічної мелодрами «Їсти молитися кохати» режисера Райана Мерфі і продюсера Бреда Пітта на ім’я Елізабет Гілберт, втілена на екрані неймовірною Джулією Робертс, на подив цілком собі існує, живе і процвітає в нашій об’єктивній реальності. Вона постійний високооплачуваний позаштатний автор журналістських друкованих колонок у фешенебельній англомовній періодиці на кшталт Gentlemen’s Quarterly, The New York Times Magazine, Esquire і ще пари десятків інших журналів, які не настільки яскраві в своєму сліпучому сяйві. Міс Елізабет остаточно приголомшливо і безкінечно карколомно виглядає, має стабільну роботу, стабільного ж супутника-чоловіка (…Біллі «Доктор Манхеттен» Крудап…), юридично узаконені з ним стосунки, впорядковану спільну житлоплощу і взагалі, здавалося б, повинна знаходиться в повній злагоді з усіма своїми жіночими внутрішніми і зовнішніми бажаннями та забаганками. Але в одну із задушливих ночей, вона раптово прокидається і відверто дивлячись на сусіда по ліжку, сумно але рішуче, насилу стримуючи сльози на самій межі відчаю, заявляє йому в тому сенсі, що — все, жити з тобою я більше не хочу і не можу…

…негайно подавши заяву на розлучення і покинувши все спільно нажите, героїня Джулії Робертс тимчасово заповнює погибельні душевні порожнечі і дефіцит домашнього затишку гарненьким двадцятирічним хлопцем (…Джеймс Франко…), виконавцем-аматором на позитивістській псевдо-театральній нью-ейдж сцені в місцевому клубі культури, дозвілля і відпочинку. Але і тут Елізабет знову підстерігає сумне розчарування. Знайти себе у красуні не виходить ні в юнакові, ні в його квартирі-студії, ні в спільній медитації, ні в загальному ліжку з вказаним молодиком. Перебуваючи вже на межі безкомпромісного відчаю, міс Гілберт вирішується на божевільну пригодницьку авантюру в трьох діях. Подальше і вміщає в себе, власне, всю смислову багатогранність, описану у назві стрічки — екстремальні кулінарно-лінгвістичні практики в Італії, релігійні буддистські духопідйомні пошуки внутрішнього «я» в індійський монастирях і розслаблюючий любовний відпочинок на сонячно-тропічному Балі. І ось там, наприкінці свого імпровізованої і очищувальної подорожі вона і знаходить особисте щастя в особі самотнього бразільянца Феліпе (…Хав’єр Бардем…), суворого на вигляд торговця золотими виробами і дорогоцінним камінням з виразом легкого божевілля на фактурному обличчі і жалісливими очима побитого цуценяти…

…«Їсти молитися кохати» це, по суті, невагомо перероблена, забезпечена дивовижною Джулією Робертс і непомірним для мелодрами кошторисом в шість десятків мільйонів доларів США кінематографічна версія однойменного роману самої головної героїні. Це візіонерська чуттєва повість про переосмислення бажань, переоцінку цінностей і пошук справжнього життя всередині себе. Ця романтична і сповнена глибокого природного позитиву розповідь здатна безперервно спонукати до усвідомлення і переоцінки всього особистого внутрішнього світу. Та крім того, цей літературно-екранний приклад стане в нагоді під час структурування необхідних змін в задушливій рутині і негативній бездіяльності власного життєвого шляху. Ось ці емоційні імперативи чарівна акторська майстерність Джулії Робертс віднайшла змогу перенести на екран настільки вдало, наскільки взагалі, як думається, можливо передати рвучко-чуттєві експансії жінки, що драматично загубилась в теренах внутрішніх почуттів…

…головний урок, основне досягнення і непохитної позитивності мораль стрічки по перегляду виявляються в сприйнятті чудовими і легкими, немов власноруч випестуваний молочний десерт з ніжно збитими вершками. У фіналі немає ніяких сварок між тими двома половинками, що нарешті взаємно об’єдналися. Відсутні непотрібні гостросюжетні погоні за літаками з тікаючими всередині них коханими. Немає абсолютно нічого того, з чого і складається надуманий і самозакоханий здебільшого кінотеатральний жанр. Тут все просто і зрозуміло, як в самому звичайному житті. Є тільки два серця, що поєдналися, дві відкриті одна для одної душі і заново знайдена крізь терени болісних розставань і важких розлучень м’яко огортаюча душевна доброта і тепле сонячне щастя. А взаємне відчуття любові при цьому тут «всього лише» одна із загальних, нехай і неодмінно-обов’язкових складових…